Як університетам спільно з ІТ-бізнесами ростити талановиті кадри, чому ранні пошуки роботи шкідливі, та чим корисний приклад Тайваню.
«Українська ІТ-освіта на дні», «ЗВО навчають лише застарілим технологіям», «між рівнем знань випускників та вимогами ринку — прірва». Ці міфи про університети поширені серед тих, хто переконаний, що вища освіта непотрібна. На щастя, таких людей небагато. Згідно з опитуванням DOU, понад 90% ІТ-спеціалістів в Україні мають вищу освіту або здобувають її.
Що як я скажу, що українські технічні факультети можуть після бакалаврської програми випускати кандидатів рівня Middle? Студенти вивчають усе, що потрібно для подальшого розвитку карʼєри — від фундаментальних дисциплін до ІТ-права та фреймворків розробки. І що в галузі ІТ-освіти є інша вагома проблема, але вона точно не повʼязана з навчальними програмами.
Яких кандидатів чекає ринок
Я здобував вищу освіту в «нульових». Порівняно зі скілами студентів, яких ми випускаємо сьогодні, можна сказати, що я взагалі нічого не знав: Pascal, С, С++. Ще основи PHP, які я вивчив самостійно. Чи було мені складно влаштуватися на роботу? Ні. Чи існувала прірва між освітою та очікуваннями ринку? Ні. Чи існує вона зараз? Точно ні.
Ще пʼять років тому від випускника очікували, що він знатиме усі алгоритми, мови програмування, фреймворки, англійську на високому рівні, буде креативним, зможе працювати в команді тощо. Іншими словами, буде «людиною-швейцарським ножем». Навчити всіх технологій, що є на ринку, неможливо. Але університет може дати широту знань, яка дозволить за місяць-два опанувати нову мову або інструмент. З цією метою ІТ-компанії створювали навчальні центри — так вони могли доповнити знання випускників.
Водночас на ІТ-ринку зʼявився дефіцит кадрів (індустрія швидко зростала, а кількість випускників залишалася на тому ж рівні). Тоді деякі компанії почали активно наймати студентів четвертого курсу, за ним — третього, а потім перейшли на другий. Їхня логіка була простою: «якщо ми все одно довчаємо, нумо брати всіх». Таке рішення допомагало швидко закрити позицію на проєкті, але водночас мало важкі довгострокові наслідки як для студентів, які не довчилися, так і для всієї індустрії.
Зауважу, що ця практика не є суто українською. У США так само наймають студентів третіх курсів, наприклад, Microsoft. Проте якщо українець захоче податися на стажування або на роботу до європейських або американських компаній, у нього обовʼязково спитають диплом.
«Вічний Джуніор». Чому студентам краще працевлаштовуватися не раніше 4 курсу
Спочатку більшість студентів намагаються поєднувати роботу та навчання. Вони роблять «домашки» вночі та працюють на вихідних. Таке навантаження довго не витримати, тому рано чи пізно доводиться фокусуватися на чомусь одному. І в 99% вибір — не на користь освіти.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
На другому курсі вивчають переважно фундаментальні дисципліни — дискретну математику, матаналіз, алгебру, теорію ймовірності тощо. Натомість студентів здебільшого цікавлять мови програмування та фреймворки, щоби скоріше знайти роботу. Секрет у тому, що теоретичні знання не потрібні на першій роботі, але незамінні на третій. Це час, коли спеціаліст починає рухатися карʼєрними сходами та стикатися зі складними завданнями. Так було і зі мною: коли зʼявилися задачі, повʼязані з аналізом даних, я зрозумів, для чого вивчав лінійну алгебру та теорію ймовірності.
Сучасна освіта тримається на ентузіазмі викладачів
Загалом бакалаврська програма — доволі складний процес здобуття фундаментальної бази та комплексу навичок, який має тривати чотири роки. Якщо його перервати на другому курсі, такому спеціалісту буде складно розвиватися. Щоби не залишитися «вічним Джуніором», ймовірно, доведеться наздоганяти теорію та інші дисципліни в позаробочий час. Авжеж, є кейси побудови успішної карʼєри без вищої освіти, але це скоріше виняток, ніж правило.
При цьому є наслідки й для ІТ-бізнесів: зʼявляється дисбаланс ґрейдів. На ринку стає забагато спеціалістів рівня Junior, а Middle та Senior не вистачає. Що із цим робити, поговоримо далі. Але для початку: усім було б корисно, якби великі компанії відмовилися від працевлаштування студентів до четвертого курсу або хоча б наймали не на повний робочий день.
Що робити? Навчати разом із бізнесом
ІТ-індустрія стрімко змінюється. Чи може заклад вищої освіти так само швидко реагувати на це? Може — через вибіркові дисципліни, залишаючи базові предмети без змін. Як це працює: згідно із системою ЄКТС, бакалаврська програма складається з 240 кредитів: 140 обовʼязкових та 100 вибіркових (професійних та вільного вибору). У середньому одна дисципліна дорівнює 4 кредитам. Тому є близько 20 професійних дисциплін, які студент має обрати сам. Для зручності їх обʼєднують у так звані сертифікатні програми (набір із 3−5 дисциплін), які тривають три роки, починаючи з другого курсу. Чому б не створити їх спільно із бізнесом, врахувавши всі вимоги та компетенції, яких очікують від кандидата?
Ставши деканом факультету інформатики НаУКМА, я щотижня зустрічався з ІТ-бізнесами та пропонував створювати спільні сертифікатні програми. Підготовка тривала близько року: ми аналізували вакансії на ринку, зокрема, вимоги до спеціалістів рівня Middle, розглядали кожну лекцію окремо, обговорювали плани практичних занять, кожен слайд презентації.
Загалом нам вдалося створити 12 сертифікатних програм, залучивши до співпраці близько 15 компаній, серед яких Genesis, GlobalLogic, Grid Dynamics, NetCracker, WhiteBIT та інші. Компанії беруть участь у розробці цілих програм або окремих дисциплін. Завдяки цьому студенти можуть вивчати фронтенд, бекенд, мобільну розробку, DevOps, GameDev, Big Data, Computer Vision, Data Science, методологію Scrum, блокчейн тощо. Приклад цікавого курсу — ІТ-право. До нас звернулася одна з компаній із проблемою: фаундери українських стартапів майже нічого не знають про розподіл інтелектуальної власності, часток бізнесу та залучення інвестицій. Тепер це вивчають у бакалаврській програмі. Така кількість вибіркових дисциплін дає можливість студентам розвиватися в тому, що їм справді подобається, й уникати хибних кроків у побудові карʼєри.
Ступінь залученості бізнесу та можливі формати співпраці можуть бути різними. Часом ми готуємо програму та просимо профільних експертів дати зворотний звʼязок. А іноді в компаніях є окремі спеціалісти, які опікуються партнерством з університетами. Ми разом аналізуємо результати попередніх семестрів, вносимо зміни та навіть створюємо нові освітні формати. Наприклад, так зʼявилася двомісячна програма Software Engineering School про архітектурні підходи в розробці, яку ми втілюємо з Genesis, SKELAR та AWS.
Усі сертифікатні програми розроблялися так, щоби по закінченню студенти могли претендувати на ґрейд Middle. З першого курсу студентів привчають до реалій роботи в ІТ-компаніях. Вони розуміють поняття дедлайну (що після нього завдання вже не приймається), працюють у командах, проводять код-ревʼю, презентують та обговорюють свої ідеї. Крім того, навчальні програми містять чимало практики, яку на момент випуску можна конвертувати в практичний досвід. Спочатку вони працюють парами, а потім командами в 15−20 людей — створюють сайти, різні інтеграції, автоматизують процеси в університеті тощо. Один з прикладів проєкту — створення системи поселення в гуртожиток та запису на вибіркові дисципліни.
Один з актуальних напрямів, у якому університети можуть співпрацювати з бізнесами — пошук кейсів та тем для бакалаврських та магістерських робіт. Цей формат партнерства ми вже протестували з ІТ-компанією Genesis та можемо радити колегам. Це допомагає викладачам залучати студентів до справжніх досліджень, розробки MVP, тестування прототипів та створення технологій, як це роблять у найкращих університетах світу.
Новий фокус — викладачі. Кейс Тайваню
Система сертифікатних програм дає багато бенефітів студентам, але не вирішує головної проблеми: сучасна освіта тримається на ентузіазмі викладачів. Із кожним роком їх стає все менше, зокрема тих, хто читає фундаментальні дисципліни. Старше покоління йде з природних причин, а замінити їх нікому. Коли доктор наук та професор з усіма надбавками отримує меншу зарплату, ніж Junior Developer, то охочих буде небагато.
Отже, ми мусимо змістити фокус на викладачів. Щоби вони були мотивовані продовжувати навчати. Це надзвичайно складна і відповідальна робота, яка не має вестися на волонтерських засадах. Поки Міністерство освіти і науки розробляє нову модель оплати праці, викладачів можна було б підтримати через гранти на розробку навчальних програм. Своєю чергою, один такий викладач через кілька років може дати ринку 150 випускників високого рівня. А якщо підтримати 20−30−40 викладачів у всіх технічних закладах вищої освіти, це може кардинально змінити індустрію.
Читайте також: Онлайн чи в аудиторії? Яким буде новий навчальний рік в Україні
Якщо ж мислити стратегічно, модернізацію варто починати з дошкільної освіти — залучати педагогів та підвищувати кваліфікацію. Саме так підходять до підготовки спеціалістів для галузі виготовлення мікрочипів на Тайвані. Там у садочках запроваджені програми з продуманими іграми для розвитку навичок, які допоможуть опанувати цю професію в майбутньому. Ми ж мусимо вже зараз готувати педагогів, які потім навчатимуть дітей у школах та закладах вищої освіти. Тоді в перспективі 15−20 років ми отримаємо розвинутий ІТ-ринок, який займатиме вагому частку в структурі ВВП та буде конкурентною перевагою України.