На тлі новин про рекордні прибутки банківського сектору вчергове загострилася дискусія щодо ролі у їх отриманні процентних доходів від вкладень банків у депозитні сертифікати НБУ (далі — ДС).
Аргументація про те, що близько 90 млрд грн, що отримали від вкладень у цей інструмент банки з початку повномасштабної агресії рф, краще було б спрямувати на потреби оборони України, виглядає інтуїтивно зрозумілою та логічною для абсолютної більшості громадян. Можна піти далі й порівняти це з витратами місцевих бюджетів на перекладання бруківки та дорожнього покриття в умовах воєнного стану. Навіть більше, бруківкою та дорогами користуватимуться мешканці населених пунктів, а більша частина доходів від ДС у підсумку опиняться в кишенях власників банків.
Читайте також: Сергій Ніколайчук Навіщо НБУ так багато платить банкам за депозитними сертифікатами
Широкому загалу важко не погодитися з такими «простим та зрозумілим» твердженням, а потенційні контраргументи про сприяння цього інструменту збереженню макроекономічної стабільності виглядають не очевидними для більшості громадян. Проте, як відомо, спрощення будь-якого явища є корисним для пояснення лише до того моменту, поки не призводить до його викривлення. Абстрагуймося від логіки прийняття рішень центрального банку, що орієнтована на майбутнє, та особливостей монетарної трансмісії в умовах війни, а використаємо ту саму «елементарну логіку» та «лінійність зв’язків», якими часто аргументують прихильники збереження низьких ставок та продуктивної емісії гривні.