Україна може пройти наступний опалювальний сезон без імпортованого газу — і створити основу для справжньої газової незалежності.
У російському газі завжди було більше політики, ніж економіки.
Стрімкій окупації Криму у 2014 році багато в чому сприяли «Харківські угоди», що продовжили термін перебування російського флоту на півострові. Флот зіграв роль «інфраструктури вторгнення», на якій швидко змогли розгорнутися сили окупантів.
Кремль десятиліттями позиціонував Україну як енергетично не самодостатню країну, глибоко залежну від росії. Але це не так
Самі ж «Харківські угоди» стали опосередкованим наслідком газових контрактів 2009 року, за якими Україна мала купувати російський газ за «спеціальною» ціною і не могла відмовитися від зайвих обсягів — адже контракт уклали за принципом «бери або плати».
І Північні потоки, які «газпром» «продавав» як економічні проєкти, були, насправді, ще одним видом кремлівської зброї. За допомогою якої москва намагалася підірвати єдність всередині ЄС, вже виношуючи плани великої континентальної війни.
Водночас «газпром» цілеспрямовано інвестував у те, щоб зіпсувати енергетичний імідж України. Згадаємо численні меми про те, що Україна краде російський газ і жарти придворних «пєтросянів» з цього приводу.
Міфи почали тріщати у 2015 році, коли ми відмовилися від купівлі російського газу. Це був важливий успіх, утім — частковий. Україна продовжувала імпортувати газ з Європи, який значною мірою потрапляв туди з росії. Тобто в якійсь пропорції це все одно був російський газ. Перемогою ж було те, що ми тепер отримували його за прозорими умовами, без кремлівських маніпулятивних знижок, які не робили газ дешевшим — ми просто розплачувалися за нього своїм суверенітетом.
Формуючи свою газову політику, кремль десятиліттями позиціонував Україну як енергетично не самодостатню країну, глибоко залежну від росії. У чомусь така «газова ІПСО» досягла результату. Україна поступово звикла до думки, що залежить від імпортованих вуглеводнів — у тій чи іншій формі.
Але це не так.
У 2000 році Україна споживала фантастичні 73 млрд куб м природного газу. Через 20 років — майже у два з половиною рази менше, 31 млрд куб м.