Роман Хіміч
Практика публічної експертизи у нашій країні виявляє одну цікаву особливість. Державна політика нерідко має вигляд ходіння по колу, в кращому випадку — руху по спіралі. Що б не придумала в черговий раз ніжно любима держава, мова навряд чи піде про щось нове. Достатньо покопатися в архівах, щоб знайти практично готові коментарі для останніх подій.
Ось і зараз журналісти просять мене пояснити їм суть питання з так званими коефіцієнтами рентних платежів за частоти для мобільного зв`язку. Знайомий предмет. Згадав, що цікавився ним ще у минулому році. Підняв свої записи у Фейсбуці — ба ні, не в минулому, а значно раніше. Як мінімум понад три роки триває млява суперечка щодо доцільності цих коефіцієнтів. Ось публікація за 2020 року, а ось 2021-го. І, на жаль, у цьому сюжеті нічого не змінилося.
Ця історія почалась майже десять років тому, в 2014 році, коли органи влади шукали шляхи проведення так званого рефармінгу — реорганізації частот для мобільного зв`язку в найбільш «смачних» діапазонах. Результатом дуже непростих компромісів стала ідея простимулювати операторів гривнею. Нагадаю, що з 2017 року при сплаті операторами за частоти застосовуються як підвищувальні, так і понижувальні коефіцієнти, які застосовуються до ставок рентної плати за користування радіочастотним спектром. Підвищувальними є коефіцієнти фрагментації спектру (КФС) і концентрації спектру (ККС). Понижувальним є коефіцієнт дефрагментації спектру (КДС). Поява коефіцієнтів мала на меті стимулювати обмін частотами і сформувати суцільні смуги радіоспектру, без чого було б неможливе функціонування 4G-мереж.
Неринковий характер такого інструмента не є секретом. Наприклад, сутність ККС полягає у директивному пригніченні господарської діяльності найбільших компаній. З іншого боку, КДС є податковою знижкою.
Ключовий аспект ситуації за багато років анітрохи не змінився: завдання, заради якого держава нав`язала ринку спектральні коефіцієнти (упорядкування радіочастотного спектру для впровадження 4G), давним-давно успішно вирішене. Враховуючи той факт, що ці коефіцієнти від початку були заявлені як неринковий та виключно тимчасовий захід, немає жодної причини для їх подальшого існування.
Більш того, ці коефіцієнти створюють бар`єри для продажу державою частот діапазону 2100 МГц. Нагадаю, що частоти у цьому діапазоні звільнились у 2000 році після того, як оператор «ТриМоб» відключив свою мережу за межами Києва. Продаж державою цих частот може принести в бюджет близько 1 млрд грн плати за ліцензії і понад 200 млн грн на рік рентної плати. Попри це майже три роки ці частоти не використовуються, оскільки через коефіцієнти ця пропозиція нецікава для інвесторів. Держава продовжує втрачати величезні кошти, які гостро необхідні країні, що захищає свою незалежність від зовнішньої агресії.