До повномасштабного вторгнення, за підсумками 2021 року, частка сільського господарства у ВВП України була найвищою серед усіх секторів економіки і становила понад 10%.
Україна входила до ТОП-5 світових експортерів соняшнику, ячменю, рапсу, кукурудзи та пшениці. Але через російську агресію 24% земель в Україні наразі заміновані. Як результат, за 2022 рік країна втратила близько 10 млн тонн урожаю, а за даними Мінагрополітики, прямі збитки та непрямі втрати у сільському господарстві сумарно перевищили $40 млрд. Та попри все аграрії шукають шляхи виходу. Один з них — релокація. Тож, як клімат інших регіонів впливає на врожай та чи слід чекати здорожчання сільськогосподарської продукції — далі у матеріалі.
Споживчі ціни
На українців знову може чекати зростання цін на сільськогосподарську продукцію через наслідки російської агресії для агросектора. Так, за даними EastFruit, цьогоріч ріпчаста цибуля в Україні вже коштує в середньому в 3,7 разів дорожче у порівнянні з минулим роком.
Загалом через зміну посівних площ очікується, що структура врожаю цьогоріч суттєво відрізнятиметься від попередніх. На зменшення врожаю вплине й те, що фермери змушені економити та вносити на 50−60% менше добрив.
У результаті прогнозується, що загальний урожай зерна у 2023 році може становити 34 млн тонн, а олійних культур на понад 19 млн тонн, що на 37% та 13% менше від показника минулого року. Однак експерти заспокоюють — зменшення врожаю суттєво не вплине на інтереси українців, оскільки аграрії вирощують набагато більше хліба, ніж потрібно для внутрішнього споживання. Зростання вартості сільськогосподарської продукції цьогоріч може бути, однак кінцеву ціну важко спрогнозувати, оскільки вона залежить не тільки від врожаю, зокрема, і від логістичних проблем.
Якщо не південь, то куди?
Українці мають бути готовими до того, що агропродукція буде дорожчати. Здебільшого йдеться про овочі, оскільки на південь припадало 80% їх частки.
Понад 170 тисяч квадратних кілометрів української землі залишаються небезпечними через ворожі міни та снаряди, що не розірвалися. Через це посівна проводиться не на всій вільній території держави — оскільки розмінування відбувається передусім на об’єктах критичної інфраструктури. Аграріям залишається чекати та обробляти відносно безпечні площі.
Ба більше, неможливо зараз оцінити реальний масштаб збитків, завданих українському агросектору через підрив росіянами Каховської ГЕС. Експерти кажуть, що деякі наслідки ми відчуємо лише згодом. В Мінагрополітики вже повідомили — через затоплення зупинили водопостачання системи зрошення полів Дніпропетровської, Херсонської та Запорізької областей. У 2021 році ці системи забезпечували зрошення на майже 600 тис. га, з яких українські аграрії збирали близько 4 млн тонн зернових та олійних культур.
Однак попри все вищесказане, є й позитивні приклади. Цьогоріч прогнозувалася втрата врожаю овочів на 70%, але за рахунок збільшення обсягів їх вирощування на заході України та у Вінницькій області, де почали працювати й аграрії з півдня, цього не відбулося. Тож поки доступ до земель у постраждалих регіонах не є безпечним, один з варіантів зберегти врожай — переносити господарства в інші регіони — здебільшого це центр і захід України. Однак землі цих областей мають як переваги, так і додаткові складнощі.
Дайджест головних новин Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
Інші кліматичні умови. У центральній та західній частині України нижча температура, тож деякі культури дозріватимуть довше, а це фінансові втрати для фермерів, адже вони просто не встигатимуть виставляти свою ранню продукцію на продаж за більш високими цінами.
Вода. Більшість зрошуваних земель (близько 250−300 тис. га) були на Херсонщині. Теоретично локальний полив можна розгорнути на частині полів на заході Україні, але потрібно мати поблизу джерела з достатньою кількістю запасів води. Крім того, необхідно підготувати проектну документацію, отримати дозволи, а лише потім встановити поливні системи. І це все тривалий та дорогий процес. Ба більше, частина аграріїв, які мають поливні землі, сумнівалися щодо інвестицій у зрошування, адже через обстріли критичної інфраструктури був і залишається значний ризик відсутності електроенергії, яка забезпечує роботу іригаційних систем.
Ґрунти. Іншим регіонам України важко позмагатися з ґрунтами півдня. Наприклад, на заході України менша кількість чорноземів, і переважають опідзолені та підзолисті ґрунти, які є менш родючими та потребують більшої кількості добрив для отримання того ж рівня урожайності, як на півдні. Вони часто потребують проведення меліоративних заходів, наприклад, розкислення ґрунту, адже овочі є дуже чутливими до рівня кислотності ґрунту.
Якщо ж говорити про закритий ґрунт (теплиці), то у центрі та на заході вищі витрати на їх опалення. Та й «газові гойдалки» останніх років змусили деяких фермерів зупинити виробництво. Інших — адаптуватися — перейти на альтернативні види палива, або економити на енергоносіях. Однак ті господарства, які економлять, змістили строки висіву та висаджування рослин у теплиці на 2−3 місяці (березень-квітень), відповідно перший урожай вони отримають теж на 2−3 місяці пізніше. І це фінансові втрати для фермерів, які не зможуть отримати вищий прибуток за ранню продукцію.
Не менш важливий чинник — кваліфіковані кадри. На ринку праці недостатньо досвідчених агрономів-технологів, які спеціалізуються на вирощуванні овочів. Тому, найчастіше, кваліфікований персонал намагаються зберегти та релокувати на нове місце роботи. Вже наступного року країна може зіштовхнутися з критичною нестачею працівників, залучених в агросекторі, якщо війна триватиме ще понад рік. Цю проблему потрібно вивчати зараз і за показової динаміки відтоку працівників з агросектора через міграцію, мобілізацію тощо, переглянути підхід до залучення українців до робіт у полях на рівні держави.
Шкідники. Перевагою центральних і західних областей України є менша кількість шкідників, ніж на півдні, які обирають тепліший клімат для розмноження, а потім мандрують територією України. Наприклад, теплична білокрилка ще декілька років тому була поширена лише в південних областях, а зараз стала звичним явищем на капустах у центрі України. А от надзвичайно небезпечний шкідник томатів — південноамериканська томатна мінуюча міль — в Україні вперше була помічена у 2011 році в Криму, але потім помандрувала на північ, до Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей та вже з’явилася на Дніпропетровщині. Деякі види бур’янів, вовчок соняшниковий, соняшникова шипоноска — також південні шкідники. Водночас із західних областей у центральні та східні поширюється карантинний шкідник кукурудзи — західний кукурудзяний жук, але його поширення обмежене лише посівами кукурудзи.
Шкідники становлять загрозу аграрному бізнесу, проте з ними можна боротися ефективно, адже сьогодні агрокомпанії пропонують найсучасніші засоби захисту рослин. Отже, аграріям достатньо своєчасно відреагувати на появу нових шкідників і застосувати новітні засоби захисту.
Висновки
Релокація — це, без сумніву, фінансово витратний процес для аграріїв. Адже це не просто зміна місця проживання чи роботи, це пристосування до інших кліматичних умов, інша логістика, ринки збуту, обмежений людський ресурс. Більше того, посів в інших регіонах не компенсує заміновані чи окуповані землі. Тому українці мають бути готовими до того, що агропродукція буде дорожчати. Здебільшого йдеться про овочі, оскільки на південь припадало 80% їх частки.
Сумно це усвідомлювати, але ситуація на ринку не зміниться, поки не деокупують південні території та не розмінують українські поля. Фахівці говорять, що на розмінування підуть роки, але пришвидшити цей процес можна шляхом залучення більшої кількості сертифікованих операторів для розмінування. Задля цього Уряд розпочав реалізацію нової державної політики у сфері протимінної діяльності, яка передбачає залучення якнайбільшої кількості міжнародних операторів. Тож допомога різних донорів і бізнесу зокрема зараз особливо важлива. Так, FMC цьогоріч спрямовує частину прибутку з продажів продукції в Україні на допомогу міжнародній організації ХАЛО Траст, щоб очистити українські землі від наслідків російської агресії. Ця організація впродовж багатьох років працює в різних країнах, постраждалих від військових дій, з 2016 року — і в Україні. За наявності фінансування до цієї організації та інших операторів, які зараз розміновують українські землі, можуть долучитися інші, щоб пришвидшити очищення постраждалих регіонів.