Цю колонку я пишу глухої ночі. Вже відгуркотіло-відгуло, теленькнув сигнал відбою. Ніби все, ця серія жахів скінчилася, можна і відпочити. Але якби ще й людський організм міг теж так теленькнути й заснути міцно аж до будильника. Аж ніяк.
Кортизол та адреналін від прослуховування канонад ще довго не дають заспокоїтися. А вранці чекає робота. І недарма кияни у соцмережах постять суворих розкошлачених кицьок, невиспаних кошенят та мемчики старих часів про безсоння. Більшість не може заснути після тривог, або спить уривками — і в робочий день не завжди відчуває робочий настрій та 100% продуктивність.
На цей недосип накладається попередній тренд — нестримне бажання роботодавців повернути працівників в офіси. В «попередній реінкарнації» блекаутів та відключень приїжджати на роботу, де є світло, інтернет та можливість працювати без клопотів, було доречно. Як людина, яка їздила до офісу з «тормозком» по гарячу воду, бо світла не було майже три доби, а з електричною плитою це означає, що готувати немає де — я добре це розумію. Але необхідність бути 5 днів на тиждень в офісі, де не завжди є укриття, а також не маючи можливості через тривоги дістатися роботи вчасно — ідея на сьогодні така собі.
Як на мене, бажання повернути людей в офіси означає повернення до концепції work-life balance — більш-менш жорсткого розподілу часу на роботу та інші клопоти. Але проблема в тому, що за останні роки ми так звикли до віддаленої праці, що навіть розмиті кордони робочого часу сприймаємо як необхідне зло. Тому той самий варіант осучасненого work-life balance, який тепер називають work-life blend (з англ. «суміш роботи та особистого життя») здається більш пристосованим для сьогодення.